Яворська О. С., Романенко О. М.
Кафедра терапевтичної стоматології Національного медичного університету (НМУ),
м. Київ
Медицина, як галузь діяльності людства, бере свій початок з прадавніх часів, мабуть, в намаганнях хворому усунути біль. Незважаючи на позитивні надбання, що принесла нам із собою цивілізація, боротьба з болем залишається актуальною проблемою і в наш час.
В останні роки збільшилася кількість звертань в стоматологічні заклади хворих, які страждають парастезіями та болями в ділянці органів порожнини рота, обличчя, голови, шиї при нормальному стоматологічному статусі.
Для вирішення проблеми неврогенних захворювань щелепо-лицьової ділянки при клініці терапевтичної стоматології НМУ МОЗ України був організований Центр нейростоматології, в котрому працювали стоматологи, невропатологи та терапевти.
На основі детального обстеження клінічними, параклінічними й лабораторними методами хворих, аналізу їхньої клінічної симптоматики, вивчення феноменології болю було встановлено, що в 90% пацієнтів біль чи парастезія виникають внаслідок ураження вегетативних нервових утворень в ділянці обличчя, голови, шиї; був розкритий каузальний зв’язок больових пароксизмів з загостренням запальних процесів або з оперативними втручаннями на віддалених органах грудної, черевної порожнин чи малого тазу. Це спрямувало наші дослідження на вивчення функції вегетативної нервової системи.
Характерно, що переважна кількість хворих складають жінки молодого та середнього віку, обтяжені захворюваннями органів черевної порожнини, малого тазу на фоні ендокринної, серцево-судинної патології, вегетосудинної дистонії; біль в ділянці обличчя, голови, шиї пов’язували з загостренням запалення чи оперативними втручаннями на органах черевної порожнини чи малого тазу.
Ретельно збирали анамнез характеру больового синдрома – локалізація, інтенсивність, тривалість больового відчуття, частота приступів – так званий малюнок болю в зоні інервації відповідних вегетативних вузлів, нервів обличчя, голови, з’ясовували пароксизмальність чи постійність характеру болю, наявність чи відсутність супутніх порушень вегетативно-аферентної й еферентної функції – спазм периферичних судин, зміни температури шкіри, порушення потовиділення, трофічні порушення, набряк м‘яких тканин, ступінь болісності при пальпації м’яких тканин в ділянці проекції вегетативних вузлів й стовбурів, а також підвищення поверхневої та глибокої больової чутливості м’яких тканин шкіри обличчя, голови та слизової оболонки порожнини рота, глотки.
Ми використовували консультації сміжних фахівців, при необхідності направляли хворих на стаціонарне лікування.
Детально вивчена й представлена нами в літературі (Яворська О.С., 1972) клінічна симптоматика глосодинії як вісцеро-рефлекторного стовбурового синдрома, який виникає при захворюванні органів черевної порожнини, іритації блукаючого нерву й зв’язаних з ним групи ядер стовбура мозку.
Клінічно глосодинія виявляється відчуттям печії, опіку, оніміння, сухості слизової оболонки язика, порожнини рота, глотки, втратою смаку їжі, тяжкістю ковтання. Об’єктивно виявляються порушення функції вегетативної нервової системи – відсутні глотковий та фіранковий рефлекси, гіперестезія шкіри обличчя, частіше в 1-2 зонах за сегментарним (стовбуровим) типом. Характерне припинення парастезії під час прийому їжі.
Клінічною симптоматикою та данними експериментів на тваринах установлений анатомічний субстрат хвороби – патологія внутрішніх органів, іритація блукаючого нерва й групи ядер стовбура мозку (смакового, слиновиділення та чутливого ядра трійчастого й язикоглоткового нервів), куди входять вісцеральні волокна блукаючого нерва.
Для гангліоніту верхнього шийного симпатичного вузла характерний пекучий, глибокий, розлитий біль, зона розповсюдження якого не співпадає з топографією соматичних черепних чи шийних нервів. Біль може бути як постійний, так приступоподібний, або ж постійний з інтенсивними приступами тривалістю від години до доби і, навіть, довше. Пальпаторно зона проекції верхнього шийного симпатичного вузла болюча; при трунциті (коли патологічний процес охоплює не тільки вузол, а й симпатичний стовбур) біль при пальпації віддає на всю однойменну половину тіла. В залежності від того, який процес привалює – подразнення чи випадання функції вузла –спостерігаються симптоми Пурфур дю Пті чи симптом Бернара-Горнера. При гангліоневралгії ( привалює подразнення) типовим є гіперпатія слизової оболонки язика, шкіри обличчя, голови, шиї, передпліччя, а для гангліоневриту (зниження функції вузла) – гіпалгезія вище наведеної області. Відзначається також блідість чи гіперемія шкіри, гіпергідроз чи ангідроз, набряк чи гіпотрофія мімічних м’язів обличчя, м’які тканини болісні при стисканні (симптом «щипка» за Маркеловим).
Характерно, що біль спочатку виникає у ділянці зубів нижньої або верхньої щелеп, кореня язика або глотці, у скроневій, лобній, тім’яній, потиличній ділянках,шиї.
Спільними клінічними ознаками як для ГВШСВ так і для глосодинії є головокружіння, похитування, зниження працездатності, емоційна лабільність, підвишена дратівливість, загальна слабкість і порушення функцій вегетативної нервової системи – іритації чи виснаження симпатичного або парасимпатичного її відділу. Такі ж симптоми спостерігаються на фоні полісистемної патології внутрішніх органів.
Встановлено, що застосування одночасно великого арсеналу медикаментозних препаратів для елективної терапевтичної дії на різні органи й системи, котрими страждає хворий, діє подразняюче на функцію ВНС й часто після лікування в умовах стаціонару вегетативний біль навіть загострюється. У випадках інтенсивного лікування захворювань органів та систем виникає або залишається стійкий больовий синдром. Часто біль важко вгамувати застосуванням вегетотропних засобів, гангліоблокаторів та транквилізаторів внаслідок порушення функціонального стану прегангліонарної вегетативної системи, функції нервових стовбурів, вузлів, клінин, або стійких морфологічних змін клітин ІІ типу Догеля вегетативних вузлів, а також психогенної фіксації больового синдрому. Відомо, що імпульсація від внутрішніх органів переважно не досягає сфери свідомості. Вказана властивість центральних відділів вісцерального аналізатора може порушуватися лише при інтенсивній імпульсації при ураженні внутрішніх органів виникає вісцеральний біль.
Використовуючи дані варіаційної пульсометрії – виявляли вегетативний статус кожного хворого – ваготонік чи симпатитонік, а також досліджували функціональний стан – іритація чи виснаження – кожної із підсистем вегетативної нервової системи. Одержані дані виявилися динамічними, тобто домінування тієї чи іншої підсистеми вегетативної системи в регуляції серцевого ритму змінювалося частіше за фізіологічно обумовлене; враховуючи, що різні системи організму функціонують за різними ритмами, використання вегетотропних засобів для лікування хворих не завжди дає позитивні результати. Нормалізація функції вегетативної нервової системи при симпатикотонії чи ваготонії з врахуванням їх іритації чи виснаження і врахуванням рівня ураження виявляється часто теоретичною.
Маючи за мету пошук та обгрунтування нових методів лікування хворих, які страждають реперкусивними болями щелепо-лицьової ділянки при порушеннях функції вегетативної нервової системи на фоні захворювання багатьох органів й систем, ми дійшли до висновку про доцільність при лікуванні хворих ГВШСВ та глосодинії застосувати метод інформаційно-хвильової терапії (ІХТ) як різновид активаційної терапії, яка має на меті визвати в організмі загальні неспецифічні адаптаційні реакції.
Лікування хворих методом ІХТ являє собою дію електро-магнітного випромінювання низької енергетичної інтенсивності на зони інформаційно-хвильових взаємодій, запропонованих М. Д..Колбуном та Ю. П. Лиманським.
Ми ознайомилися з позитивними результатами дії ІХТ на хворих з різною патологією, переконливо підтвердженими не тільки клінічними, але й параклінічними та лабораторними методами. При чому, всі дослідження проводилися в університетських клініках чи науково-дослідних центрах.
Позитивні результати лікування методом ІХТ хворих з різною патологією й одночасним ураженням багатьох органів й систем можна пояснити характеристикою дії ІХТ на весь організм людини.
Дослідження акад. М.Д.Колбуна основані на припущенні акад. В.Вернадського про утворення в клітинах живого організму випромінювання слабких електромагнітних хвиль, та їх взаємодією з навколишнім середовищем, обумовлюючись і зважаючи на космічні процеси. На подібних уявленнях грунтується вчення китайської та японської народної медицини про циркуляцію інформаційно-енергетичних потоків. Організм активно досліджує, “прощупує” навколишнє середовище, підбирає, те що для нього корисне.
На відміну від фізіотерапії, де встановлений хвильовий діапазон обмежує стислими рамками біологічне моделювання (“нав’язування”) метаболічних, функціональних та інших процесів життєдіяльності організму, метод ІХТ різниться раціональністю – тим, що, жива функціонуюча система відбирає з широкого діапазону лікувальних хвиль ті, параметри яких взаємодіють з електромагнітним полем клітини, органу, організму через активні біологічні зони.
Для елективної дії ІХТ автор використав досвід й методику східної – китайської та японської голкорефлекторної терапії, де через активні точки – мікрозони максимальної концентрації нервових рецепторів здійснюється рефлекторний вплив на різні органи й системи для виклику адаптаційно-трофічної реакції організму.
Методом ІХТ на рівні загальних реакцій організму справджується положення І.І.Шмальгаузена (1968) про те, що канали зв’язку біологічних систем з навколишнім середовищем контролюються й регулюються самою системою в залежності від її стану.
При будь-якому захворюванні в організмі виникає порушення (збій) електромагнітного гоместазу (порушення функції), а під впливом ІХТ здійснюється відновлення електромагнітного гомеостазу, при чому здійснюється самим організмом шляхом оптимального вибору електромагнітних сигналів із зовнішнього середовища.
ІХТ спрямована на самоорганізацію й оптиматизацію функції, адапто- й саногенеза.
Перевага ІХТ в тому, що вона високо ефективна при лікуванні захворювань одночасно декількох органів. Доведено лікувальний вплив в початкових (функціональних) стадіях захворювання, ІХТ нормалізує імуний статус, обмін речовин, вгамовує біль, знімає депресію й, головне, нешкідлива, так як виключає токсичну дію хіміопрепаратів.
Керуючись теоретичним обгрунтуванням й позитивними результатами ІХТ, представленими акад. М.Д.Колбуном та проф. Ю.П.Лиманським, нами проведено лікування методом ІХТ хворих, які страждають вегетативними реперкусивними болями в щелепо-лицевій ділянці. Методом ІХТ проліковано 56 хворих. Діагноз гангліоніту верхнього шийного симпатичного вузла був встановлений 28 хворим (із них 14-двосторонні, 14-односторонні), глосодинії-12, хворим, у котрих було сполучення діагнозів гангліоніту верхнього шийного симпатичного вузла з глосодинією – 16 ( з них у 12-двосторонній ГВШСВ).
Застосовували експозицію на кожну зону – не більше 3 хвилин, діяли, як правило, на 3 зони. Це, в основному, зони- 52 (знаходиться точка ІІ-4), 59 (ІІІ-36), 61 (ХІ-39), 7 (аурикулярні точки), 1 (тім’яна область). Лікування методом ІХТ проводили 1-2 курсами по 5-10 сеансів з проміжками між курсами – 10-15 днів.
Клінічно ефективність лікування визначали по закінченні й через два тижні після проведеного лікування за такими критеріями: біль, артеріальний тиск, стан шлунко-кишкового тракту (ШКТ), сон, загальне самопочуття.
Одержали наступні результати: біль повністю пройшов у 25 пацієнтів, значно зменшився за інтенсивністю, площею й кількістю приступів – у 25 хворих. За наведеними вище критеріями зменшились парастезії при глосодинії.
У 38 хворих спостерігалася тенденція зниження до вікових норм й стабілізації (зменшення метеозалежності) артеріального тиску, 15 хворих не відмічали значних змін.
Функціональне порушення роботи шлунко-кишкового тракту у хворих до лікування ГВШСВ в основному проявлялося дискінезією шлунко-кишкового тракту, частими болями в епігастральній області. Після лікування 40 пацієнтів констатувало покращення роботи ШКТ, 5 – значного зменшення не відмічають.
Сон, зокрема фаза засинання, а також глибина й тривалість сну нормалізувалося у 43 хворих.
Майже всі пацієнти (крім 2, котрі після першого сеанса відмовилися від лікування, мотивуючи своє рішення релігійними переконаннями та віддаленнністю місця постійного проживання) відзначають значне покращення свого настрою, прилив сил, відчуття упевності в позитивному результаті лікування, бажання подальшого співробітництва в випадку рецидиву хвороби.
Клінічні лабораторні аналізи крові (лейкограма) до і після лікування методом ІХТ показали тендецію до нормалізації гоместазу – якщо до лікування майже всі аналізи крові хворих мали ознаки “напруженості” в стадії реакції активації, то після лікування виразні елементи “напруження” зникають. Це тверження грунтується на співвідношенні форменних елементів білої крові й на суб’єктивному стані хворих . Динамічні зміни вмісту цукру в крові та показника протромбінового індексу під час лікування підтверджують дію ІХТ як чинника, що нормалізує вуглецевий обмін та активізує антикоагулянтну частину гомеостазу. Зміни вмісту Ig A в змішаній слині репрезентує ІХТ як модулятора В-підсистеми імуної системи організму. Дистанційна інфрачервона термографія обличчя наочно продемонструвала рефлекторну дію ІХТ: діючи на віддалені рефлекторні зони, які розташовані на кінцівках, змінювалося інфрачервоне випроміннювання обличчя – підвищувалася теплопродукція даної ділянки тіла. Дані реоелектроенцефалографії та варіаційної пульсометрії впливу ІХТ на організм говорять про тонізуючий ефект на нервову та серцево-судинну системи організму. Всі наведені лабораторні й параклінічні зміни та зміни, які відзначали хворі після лікування ІХТ – покращення координації рухів (зменшилось похитування, з’явилася впевненність при ходьбі), зменшення частоти приступів бронхіальної астми, покращення зору трактуються нами як результат позитивної дії на вегетативну нервову систему й нормалізацію функцій органів й систем.
Одержані результати лікування методом ІХТ хворих вегетативними гангліонітами й глосодинією дають підстави зробити попередні висновки:
- ІХТ, як монометод, безпосередньо взаємодіючи з організмом через вегетативну нервову систему, чинить комплексну саногенетичну дію і на супутню патологію. Наші спостереження виявили, що метод ІХТ можна рекомендувати для лікування хворих з порушенням функції вегетативної нервової системи на фоні вісцеральної патології. Багатогранність лікувальних ефектів ІХТ підтверджує її активаційний характер взаємодії з організмом.
- Кращі результати лікування одержані у людей молодого й середнього віку (25-45 років), при більш короткій тривалості загального захворювання чи післяопераційного періоду (1-2 роки), а також у хворих, які менш обтяжені загальними захворюваннями.
- Співставляючи й аналізуючи дані досліджень тепловізіографії обличчя з реоенцефалографією у хворих, можна зробити припущення про позитивну рефлекторну дію ІХТ на центри терморегуляції в гіпоталамусі, нормалізацію серцево-судинної діяльності й реалізацію такої дії у вигляді лікувального ефекту.
Одним із важливих завдань медицини є розробка ефективних методів лікування порушених функцій органів й систем організму, котрі повинні враховувати принципи функціонування вегетативної нервової системи. Метод ІХТ є таким методом, який вже сьогодні значно розширює можливості лікаря в плані вибору новітньої, сучасної технології лікування хворих, а не їх хвороб.
Для прикладу дії феномену ІХТ наводимо спостереження із практики лікування гангліоніту верхнього шийного симпатичного вузла методом інформаційно-хвильової терапії.
Хвора Г., 67 років. Звернулася до нас 14.06.02 р. по направленню МОЗ України зі скаргами на пекучий, приступоподібний біль, який не можливо терпіти, в ділянці кореня язика, мигдалика, глотки справа. Виникнення приступу провокується ковтанням або спробою розмови. Біль ниючого характеру в даній ділянці виник місяць тому. Спробувала лікуватися самостійно – хвора за фахом медпрацівник (фельдшер АТП), а два роки тому хвора зверталася за допомогою до нас – був встановлений діагноз: гангліоніт верхнього шийного симпатичного вузла справа. Тоді біль був значно слабкішої інтенсивності й після медикаментозного лікування його нам вдалося позбутися, тепер хвора не змогла цього зробити. Біль став приступоподібним (тобто на фоні ниючого болю виникає різке підсилення болю за інтенсивністю, яке супроводжується вегето-судинно-секреторними порушеннями в правій половині обличчя.
Об’єктивно: хвора поводить себе схвильовано, тримається рукою за праву щоку, при пальпації відмічається різкий біль в проекції верхнього шийного симпатичного вузла. Під час опитування у хворої через кожні 3 хвилини виникали приступи гострого болю в області кореня язика, глотки справа , який стріляв в шию та ухо справа, й супроводжувався почервонінням та набряком правої підочної області, прозорими виділеннями з носу, сльозотечією з правого ока.
Діагноз: правосторонній гангліоніт верхнього шийного симпатичного та крилопіднебінного вузлів.
Проведено 3 сеанса ІХТ: на 3 зони по 3 хвилини в кожний сеанс. Під час сеансу виникали приступи болю, але меншої інтенсивності (хвора могла терпіти такий біль). Сеанси проводили через день. Перед другим сеансом хвора вказала на те, що вдома приступи болю були, але меншої інтенсивності й рідше. Хвора змогла вперше заснути за останні 2 тижні, протягом котрих приступи болю не можна було терпіти. Перед третім сеансом хвора повідомила, що біль її більше вже не турбує.
